Моє село – білесенькі хатини,

Веселі люди, жайворонка спів,

Зелено - сизі сосни та ялини,

Широкий лан, де гомін тракторів,

Рум’яне сонце між кленовим листом,

Немов веснянка в неба на щоці,

На травах роси бісерним намистом

і ранній сонях в золотім вінці...

                                                           В. Шинкаренко,  м. Прилуки

По дорозі з Києва першим селом на Прилуччині, яке зустрічає проїжджих, є с. Нетяжино. Як добрий господар вітав дорогого гостя всім найкращим, що має, так і Прилуцький район зустрічає нас одним із своїх наймальовничіших і наймолодших сіл. І вражає нас с. Нетяжино не багатством (бо яке зараз простий селянин має багатство, крім своїх мозолястих рук?), а незвичайними краєвидами.

Немає тут ні високих будинків, ні архітектурних споруд, ні доглянутих парків, лише білі хатинки, що тонуть в буйній зелені весняного саду, та сумні верби на окраїні села, а ще блакитні очі волошок на колосистому полі.

Розміщене  село на південному заході від Прилук. У древній історії Прилуцького району це село порівняно молоде, бо перша згадка про нього датується 1881 роком. Як відомо, наші предки любили ставити свої оселі поблизу річок. Так і с. Нетяжино збудоване колись на березі тихоплинної річки Нетяги, від якої й отримало свою назву. Але зараз річки вже немає, а в низині, на схід і захід від села - болото, яке вузькою смужкою проходить через все село.

Поблизу села є кургани (II - І тис. до н.е.). Приблизно у XVIII ст. земля, на якій розкинулось село, належала панові, що жив у Галиці. У середині XIX ст. з Галиці пан прислав кріпаків, які разом з землею були передані пану Раковському. Безземелля і злидні спонукали селян найматися до Раковського на роботу за мізерну плату. Не поліпшилось життя селян і після скасування кріпосного права в 1861 році, землі одержали небагато, внаслідок чого змушені були знову орендувати наділи в поміщиків, сплачуючи великі податки. Після скасування кріпосного права пан Раковський виїхав, продавши землю пану В. Александровичу, що жив у Новій Тарнавщині.

Багато подій відбулося в селі, але як і сто років тому колосяться довкола поля, несучи з давнини свої назви: Колодубове оточене дубами, Хвалькове - в давнину хвалили це поле за дуже добрі врожаї. П'ять козацьких могил дали назву полю - П'ять могил. Голуба дама - поле одержало назву, як вважають, на честь пані "голубої крові". Може це просто красива легенда, бо в більшості сільчан побутує думка, що назва походить від синіх волошок, що повністю покривали поле, дивуючи людей своєю красою.

Деякі кутки і вулиці також мають свої назви. За греблею, між ставками, лежить куток Загребельщина. Ще при панові Александровичу був на Нетяжинських землях завод по виробництву спирту. Літом селяни обробляли панські землі, а зимою працювали на заводі. і одержували за свою роботу 8 крб. на місяць. Тепер місце, де був завод, називається Заводище.

Мабуть, (бо це не доведено), жили колись на кутку люди з прізвищем Пелюх, бо й зараз носить таку назву цей куток.

Оселялися, пускали коріння в Нетяжино сім'ї Зубко, Овчаренко, Федоренко, Міхно. Тепер вони -  найпоширеніші в селі. Як не дивно, прізвиськ, які б походили з давнини, в селі немає.

Останніми роками село занепадає. Немає школи, не звучать дитячі голоси. Колгосп розпався, але землі обробляє «Нафком-Агро». Багато сімей, особливо пенсіонери, виїжджають, а діти не народжуються, бо молоді немає.

В селі встановлено Пам’ятний хрест жертвам голодомору.

Серед зелених верб та тополь живе старовинне село. Живе своїм життям то з смутком, то з радістю. Нащадки славних козаків продовжують його історію, не втрачають надію на кращу долю.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.