ПОГРЕБИ

Далеко від Прилук, серед широких полів, низин та боліт, загубилося село Погреби, одне з найстаріших сіл Прилуччини. Перекази свідчать, ніби вже в XVI ст. на берегах річок Супій, Перевід, Трубіж було чимало значних сіл, в тому числі і село Держикрай або Перевід. Перша назва походить від назви укріпленого городища на річці Перевід, друга - від назви річки.

Село Перевід, за свідченням історика О. Лазаревського, було засноване в XVI ст. князем Острозьким. Під назвою Держикрай воно вміщене на карті французького інженера Боплана.

Під назвою Перевід село згадується в Акті 1657 року на продаж Семеном Касьяненком свого ґрунту Ґустинському монастирю. За переказами, нібито в роки визвольної війни українського народу 1648 - 1654 рр. село було зруйноване і знову заселене на кінець XVII ст. Але вже назва його  - Погребці, або Погреби, бо люди жили в землянках - погребах.

Із заходу і півдня село оточує болото, з якого витікає річка Перевід. На острові серед болота між селами Погреби і Миколаївка в давні часи існувало укріплене сторожове містечко під назвою Держикрай або Крайгород. Це містечко виникло, мабуть, тоді, коли утворювалися сторожові містечка Пирятин, Срібне, Ніжин. І до нині  це урочище люди називають Городище.

На схід і північ від Погребів привільно розкинувся степ. Окремі його поля і пасовища мають назви, які прийшли з давнини. Інші - витвір фантазії односельців. Колись давно понад дорогою, що веде на с. Знам'янку, жив господар Лебідь. Тому поле тепер називається Лебедивщина. До 1939 року за Погребами був хутірець Кралівщина, власником якого був дрібний поміщик. Давно нема ні пана, ні хутірця, а поле Кралівщина існує.

Є під Погребами поле з поетичною назвою Озерце. Ніякого озера тут, звичайно, немає і не було. Просто це дуже знижене місце, де після сніжних зим та  дощового літа довго затримується вода.

Низинна місцевість, що прилягає до колишньої річечки Гнилиці, яка впадала у ставок с. Знам'янки, називається Островки. Річечка тепер нагадує велику канаву, яка несе воду весною під час дощів чи танення снігів. Але в давні часи, коли навколо неї ріс ліс, Гнилиця, мабуть, розливалася, і серед цього розливу підвищені місця нагадували маленькі островки. Тепер тільки назва урочища нагадує нам, які ми господарі в ставленні до природи. Зник ліс - не стало річечки.

Далі за річечкою простягаються поля, які називаються Велика і Степ. До 1939 року тут був і хутір з такою назвою. Але за рішенням колишніх керівників хутір  ліквідовано, а людей переселили в с. Погреби. Далеко від села одне з урочищ має назву Хуторище. Жителі села не пам'ятають навіть  переказів, щоб там колись був хутір. Але назва збереглася.

Збереглися деякі топонімічні назви і в самому селі. Центральна вулиця села  - Ніжинська. Вона й тягнеться в напрямку Ніжина, куди селяни їздили на ярмарки.

Кутки здебільшого іменуються за прізвищами їх жителів. Наприклад: Макогонівка, Клиновка, Черненків хутір. Є в Погребах хутір Ворожченків. Можливо, хтось із  предків був ворожбитом чи ворожкою. Під березовим гаєм, що ріс колись, притулився куток Березки. Пишається верболозом низинний куток Рокіта, який у дощове літо завжди у воді.

Після революції люди оселялись на тютюнових плантаціях якогось орендаря, що орендував землю для вирощування тютюну. З тих пір куток називають Плантацією. Попід самим  болотом тягнеться куток Козиновка. Можливо, назва виникла від того, що там селилися найбідніші люди, які тримали кіз, бо не мали змоги придбати корів. А, може, й від того, що "у берегах" жителі випасали кіз.

Маленькі провулки, що з'єднують кутки, часто називаються за прізвищем або прізвиськом жителів: Чайчина, Мироновичева, Пужаєва вулиці.

У селі Погреби народився, виріс і вів богослужіння в сільській церкві Різдва Богородиці Володимир Петрович Биковський, який згодом був возведений в сан єпископа. Народився він у 1820 році в сім'ї сільського священика. Закінчивши Полтавську семінарію,  висвячений на священика і на прохання батька приїхав у рідне село на службу.

В.Биковський був священиком і Трьохсвятительської церкви в Прилуках, на Кустівцях. В 1851 році прийняв монашество. Наш земляк в 1861 році возведений за труди в чин архімадрита і призначений ректором Воронезької духовної семінарії, а потім єпископом Оренбурзьким і Уральським. Але його завжди манила Батьківщина. У 1882 році він повертається на Чернігівщину, де править 11 років. Помер єпископ Веніамін, в миру В. Биковський, 1 лютого 1893 року і похований в Троїцько-Іллінському монастирі в Чернігові. За період його перебування на Чернігівщині збудовано багато храмів, церковно-парафіяльних шкіл. І майже в кожній церкві були створені церковні хори.

Минають літа, а з ними змінюється все. 2008 року планується підвести газове опалення до сільського будинку культури та бібліотеки.

У селі уже кілька років існує пилорама приватного підприємця Кебро А. до нього звертаються не тільки жителі села, а й усієї округи. Зовсім недавно (у 2006–2007 рр.) знову відкрилася церква.

Промайнули цілі століття над Погребами. Але село вистояло, вижило. І продовжує жити, бо люди в Погребах рідкісної вдачі: веселі, згуртовані та мудрі.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.